ГЕТЬМАНСЬКІ СТОЛИЦІ

Протягом існування Української Гетьманської Держави (Гетьманщини) її столиця, що водночас була резиденцією гетьмана, кілька разів міняла своє розташування. Міст, що так чи інакше виконували функції столиць було П’ЯТЬ: Чигирин, Немирів, Гадяч, Батурин та Глухів.

Герб Чигирина

ЧИГИРИН слугував столицею Богдану Хмельницькому (1648 – 1657), Івану Виговському (1657 – 1659) та Юрію Хмельницькому (1657, 1659 – 1663). Пізніше Чигирин був столицею правобережних гетьманів Павла Тетері (1663 – 1665) та Дмитра Дорошенка (1665 – 1676).

Герб Немирова

НЕМИРІВ був резиденцією Юрія Хмельницького під час його гетьманування під протекторатом Туреччини (1677 – 1681)

.

ГАДЯЧ зробив своєю столицею лівобережний гетьман Іван Брюховецький (1663 – 1668).

Герб Гадяча

 

 БАТУРИН став резиденцією наступного лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного (1669 – 1672). Функції столиці Батурин продовжував виконувати й для Івана Самойловича (1672 – 1687), й для Івана Мазепи (1687 – 1709).

Герб Батурина

Герб Глухова

Після моторошної Батуринської різанини, що її вчинили московські кровожери під проводом Алєксандра Мєньшикова за наказом царя Пєтра І, столиця аж ніяк не могла залишатись в сплюндрованому місті. Останньою столицею Гетьманщини став Глухів.

 

Батуринська трагедія 1708 року.

ГЛУХІВ слугував резиденцією гетьманам Івану Скоропадському (1709 – 1722), Данилу Апостолу (1727 – 1734) та Кирилу Розумовському (1750 – 1764). 

ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ

«Чорні запорожці» або «чорношличники»; повна назва — кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) — військове формування кавалерії армії Української Народної Республіки, що існувало в 1918—1920 роках.

Цей козацький підрозділ з'явився ще в 1917 році і відрізнявся як крайнім ступенем націоналізму, так і надзвичайною хоробрістю. У переважній більшості чорношличники були або природженими козаками-рубаками, чи кавалеристами старої армії, яким протистояти у кінному строю було вкрай важко. Саме "чорношличники"спровокували конфлікт між Армією УНР і білогвардійською армією Півдня Росії в серпні 1919 року, коли війська одночасно вступили у звільнений від більшовиків Київ. Тоді, під час спільної з білогвардійцями дефіляди на Хрещатику, один із старшин «Чорних запорожців» зірвав вєлікорусскій триколор й потоптав його конем.

          Чорні запорожці наводили жах і на Білих, і на Червоних. Вони не брали полонених, не йшли на переговори, жодного разу не здали зброї. В атаку вони рвалися під чорним прапором «Україна або смерть». На тому ж прапорі були череп і кістки. Чорні запорожці отримали ще одне своє найменування - чорношличники - від того, що вся їхня форма, включаючи довгий шлик на шапці, була чорною. Вони носили чорні короткі жупани, чорні галіфе, на їхньому чорному прапорі був череп і гасло «Україна або смерть!». Треба думати, один тільки зовнішній вигляд чорних запорожців наганяв на ворогів страх.

Чорні запорожці були найбільшим кавалерійським полком української народної армії. За різними оцінками, це формування мало 300-400 шабель, 200-400 багнетів і польову батарею. Треба розуміти, що чорношличники не могли отримувати належного забезпечення тому майже все їх «багатство» було видобуто боями.

Триколор під копитами "Чорного запорожця"

Про доблесть і сміливість чорношличників ходили легенди. Ад'ютант 2-го Запорозького полку сотник Никифор Авраменко згадував: «чорношличники ... в полон не здавалися, билися відчайдушно. Славилися нещадними і непримиренними ... Люди, що, крім невгамовної відваги, готові на небезпечну справу, позбулися з почуттям страху всього іншого людського, хорошого ».

Показова історія про те, наскільки боялися чорних запорожців, сталася в 1919 році, коли полк повертався до української армії. Щоб пройти до своїх, потрібно було зупинятися на території, зайнятій румунами. Румуни не продавали українцям продукти і вимагали роззброєння. У підсумку, ними були роззброєні майже всі полки української армії. Всі, крім одного - чорношличників. Вони просто не стали роззброюватися.

Полковник Петро Дяченко

18 травня 1920 року командир чорних запорожців полковник Петро Дяченко ледь не взяв у полон червоного комбрига Григорія Котовського. Бригада Котовського була розгромлена вщент, а сам Котовський дивом уникнув смерті і полону. У розпалі бою Дяченко не впізнав комбрига, переплутавши його з українським старшиною.

Останні бої Чорних запорожців відбулися у 1920 році на боці польської армії – тоді українські частини виступили в союзі з поляками проти більшовиків.

Восени 1920 більшовики та поляки почали переговори в Ризі. Ними було узгоджено розпуск українських частин. Чорних запорожців роззброїли та інтернували у польських таборах.

"Чорні запорожці" сьогодні - реконструктори

 В 2018 році Президент Петро Порошенко з нагоди Дня незалежності видав указ, згідно з яким 72-га окрема механізована Красноградсько-Київська бригада стала 72-ю окремою механізованою бригадою імені Чорних запорожців.